Незадекларована праця – погано для всіх

Незадекларована праця збільшує видатки роботодавців. Неформальна економіка і незадекларована праця сприяють створенню і існуванню недобросовісної конкуренції щодо тих суб’єктів господарювання, які у повному обсязі забезпечують виконання зобов’язань щодо сплати податків, охорони праці і соціального забезпечення працівників. Використання незадекларованої праці для роботодавця це:

• додаткові витрати часу та ресурсів на навчання працівників – досвідчені спеціалісти відмовлятимуться працювати на таких умовах або швидко знайдуть краще місце;
• проблеми з отриманням банківських кредитів та інвестицій;
• закритий вихід на нові ринки країн ЄС, Канади і ще кілька десятків країн, з якими Україна уклала угоди про вільну торгівлю;
• у разі перевірки – істотні штрафи за порушення трудового законодавства тощо.

Відповідно до пункту 19 підрозділу 9⁴ розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) державні гарантії та звільнення від відповідальності, передбачені підрозділом 9⁴ розділу ХХ Кодексу, не поширюються на активи, здобуті внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, крім кримінальних правопорушень, передбачених статтями 212, 212¹ (щодо сплати податків як фізичною особою чи фізичною особою – підприємцем), ст. 366 (щодо документів податкової та/або фінансової звітності, митних декларацій, податкових накладних, первинних документів, іншої звітності з податків, зборів, обов’язкових платежів), ст. 367 (якщо злочин пов’язаний з порушенням вимог податкового, митного, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи) Кримінального кодексу України.

Державні гарантії та звільнення від відповідальності, передбачені цим підрозділом, також не поширюються на:

Чи передбачена відповідальність за розголошення відомостей, які містяться у поданій одноразовій (спеціальній) добровільній декларації?

Відповідно до п. 17 підрозділу 9⁴ розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – Кодекс) відомості, що містяться у відповідних одноразових (спеціальних) добровільних деклараціях та доданих до них документах, подані згідно з підрозділом 9⁴ розділу ХХ Кодексу, є конфіденційною інформацією та не підлягають розголошенню центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його посадовими особами без письмової згоди декларанта, крім випадків, коли це прямо передбачено законами або рішенням суду. За розголошення такої інформації, у тому числі внаслідок службової недбалості або допуску до інформації інших осіб, які не мають такого права, а також незаконне використання таких відомостей посадові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, притягаються до цивільної, адміністративної, кримінальної та іншої відповідальності згідно із законом.