Летичівська дільниця «Хмельницькгаз» запроваджує додаткові резервні номери виклику аварійної служби 104.

104, (03857)9-15-33

Коли необхідно викликати аварійну службу 104?

• якщо ви відчули запах газу;
• знизився тиск газу в помешканні;
• раптово зник газ у вашому будинку/квартирі;
• ви помітили, що в роботу газових мереж втручаються сторонні особи;
• стався вибух, пожежа.

      Будьте пильними та дотримуйтеся правил безпеки користування газом!

      Подбайте про безпеку – укладіть договори на технічне обслуговування внутрішніх мереж  і приладів.

Разом переможемо та вистоїмо!

Пресслужба АТ «Хмельницькгаз»

          25 листопада здобувачі освіти, учні-ВПО Летичівських ліцеїв №1, №2 та №3 здійснили захоплюючу екскурсію до Державного історико-культурного заповідника «Межибіж». Поїздка відбулася за ініціативи відділу освіти, молоді та спорту Летичівської селищної ради. 28 дітей віком від 10 до 15 років зі східних та південних областей України, що наразі перебувають в окупації та у районах активних бойових дій, разом із батьками стали повноправними жителями Летичівської громади, поповнили учнівські колективи згаданих навчальних закладів. Екскурсія до Меджибожа стала для них чудовою нагодою дізнатися про історію України та Поділля, поповнити знання про минувшину краю, в якому волею долі належить тепер жити та навчатися. Знаковою подією поїздки став візит до

Музею пам’яті жертв Голодомору, розташованого на території фортеці. Відвідини цього першого із подібних та унікального в своєму роді музейного закладу України стали особливою подією, адже відбулися напередодні 90 роковин всенародної загальноукраїнської трагедії.

Чи не вперше, докладніше хлопці та дівчата не лише дізналися, а й на власні очі побачили на фотографіях минулого те, що відбувалося насправді, ознайомилися з документами, які свідчать про розмах горя і злочини проти людяності тогочасних владних мужів.

З цікавістю оглянули діти й інші експозиції, присвячені різним періодам історії краю, ремеслам і фольклорно-етнографічним традиціям Меджибожа. Оглянули пам’ятки старовини, ознайомилися із роботою дослідників та знахідками археологів, дізналися про перебування у Меджибожі видатних історичних постатей і про те, що це невеличке стародавнє поселення в межиріччі Бугу та Бужка є колоритним центром розвитку культур представників національних меншин. На згадку про поїздку сфотографувалися на території Меджибізької фортеці. Екскурсія сприяла зниженню рівня стресу, породженого війною, збагатила дітей-переселенців новими знаннями та цікавими відкриттями. Подібні екскурсійні тури для учнів – ВПО до Меджибожа відділ освіти, молоді та спорту планує проводити й надалі.

26 листопада в Україні вшанували пам’ять жертв Голодомору 1921-1923 років, 1946-1947 років та наймасовішого – 1932-1933 років, 90 роковини початку якого випадають цьогоріч.

Україна втратила внаслідок Голодомору мільйони людських життів. Нині ми вшановуємо жертв сталінського геноциду в умовах повномасштабної війни росії проти України. Події, що відбуваються зараз, вкотре доводять злочинну політику путінського режиму, що має на меті знищити українців, як націю, з її державою, мовою, багатовіковими традиціями та культурним надбанням. Але пам’ять народу – незнищенна. Ті, хто чинять злочини, повинні бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані. Саме це мала на меті акція «Запали свічку пам’яті», що об’єднала українців у різних країнах світу навколо трагічної минувшини і не менш драматичного сьогодення, як вияв скорботи за загиблими та віри в перемогу України. Цьогорічні поминальні заходи проходили під гаслом «Пам’ятаємо.Єднаємося. Переможемо!» Цей своєрідний заклик став спонуканням до згуртованості та консолідації українського суспільства у доленосний для країни час.

Жертв Голодоморів вшанували й у Летичеві та населених пунктах громади. Ходою пам’яті й скорботи на чолі із Летичівським селищним головою Ігорем Тисячним, його заступниками та працівниками підрозділів органу місцевого самоврядування громади до пам’ятного знаку вирушили представники трудових колективів, установ, організацій, закладів освіти, громадськість і жителі селища, щоб віддати данину шани мученикам голодної смерті різних періодів історії нашої держави.

О 16 годині була оголошена Загальнонаціональна хвилина мовчання. Схиливши голови, присутні вшанували пам’ять невинно убієнних голодом. Чорними рядками скорботи вписався цей період історії у літопис Летичівської громади, адже чи не кожного населеного пункту торкнулося це велике горе.

Страшна правда Голодомору не стерлася з роками. Естафетою поколінь вона передається від роду до роду, як наказ для нащадків не допустити повторення страшної трагедії. До підніжжя пам’ятного знака жертвам Голодоморів лягли живі квіти, запалали лампадки. Дорослі та діти віддали шану тим, хто передчасно пішов у небуття у ті голодні страшні роки.

У вікнах будинків запалали вогники свічок, як вияв пам’яті та віри в те, що добро і правда подолають зло, світло переможе темряву, а українці – ворога.

Ми обов’язково вистоїмо, бо з нами Правда і Бог!

Інститут Національної пам’яті представляє

Голодомор 1932-1933 років: що відомо і як це було

Кількість жертв Голодомору 1932–1933 років, за різними оцінками, коливається від 3 до 7 мільйонів осіб. Деякі дослідники називають й більші цифри. У рішенні Київського апеляційного суду щодо винуватців Голодомору від 2010 року вказано 3,9 мільйона. А все тому, що в Радянському Союзі намагалися будь-що приховати правду про геноцид українського народу. Через три десятиліття режим вдався до нових геноцидних практик проти українського народу.Офіційно Голодомор 1932-1933 років був визнаний геноцидом українського народу Верховною Радою України 2006 року. В той же час 16 країн світу визнали цей період винищенням української нації. Серед них: Австралія, Грузія, Еквадор, Естонія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, США, Угорщина, Португалія, а також Ватикан як окрема держава. А ще вісім засудили його як акт винищення людства.

Голодомор 1932-1933 року відбувався на всій території радянської України, а також на Кубані та Поволжі, де проживали українці в той час. Масовий голод був у Казахстані, на Південному Уралі та в Західному Сибіру. Найбільше українців, згідно з демографічними даними, загинули на території сучасних Київської, Харківської, Сумської, Полтавської, Дніпропетровської, Чернігівської, Вінницької, Житомирської, Одеської областей.

На той час землі Волині, Галичини та Західного Поділля входили до складу Польщі, Буковини — до складу Румунії, а Закарпаття — Чехословаччини. Тому голоду тут 1932-1933 року взагалі не було. Річка Збруч до 1939 року розділяла Українську Радянську Соціалістичну Республіку і Польщу. Століттями по обох берегах річки жили переважно етнічні українці, їх села часто мали схожі назви, а між людьми з обох боків кордону було багато родинних і дружніх зв’язків. Але зі встановленням більшовицької влади все різко змінилося: кордон став ретельно охоронятися і настав час, коли Збруч вже не просто розділяв державні утворення, а став межею між життям і смертю. У той час, коли на Тернопільщині, що тоді була в складі Польщі, українці продовжували жити звичним життям, працювали, поспішали в неділю до храмів, народжували й одружували дітей, то за Збручем – на радянському боці – люди почали помирати у страшних голодних муках.

1932 року для України встановили нереальний до виконання план заготівлі хліба (356 млн пудів). Йшлося тоді про повну конфіскацію всіх запасів пшениці та іншого зерна. Також конфісковували харчі, майно, одяг. Забирали їх за невиконання наказу як штраф.Історик Станіслав Кульчинський вважає, що в Україні 1932 року було майже 25 тисяч колгоспів. І всім їм було висунуто нереальні плани заготівлі. Попри це 1500 із них ці плани змогли виконати. Вони під каральні санкції не потрапили. Тому на їхніх територіях не було такого смертельного голоду.Боржників заносили до так званих “чорних дошок”. В ті роки це означало смертний вирок. Адже таким населеним пунктам не завозили товари, їхнім жителям забороняли покидати межі сіл та селищ, а все майно конфісковували.

В серпні 1932 року з’явився так званий “Закон про 5 колосків”. Під приводом того, що розкуркулені селяни (ті, у яких забрали всі речі і їжу за штрафи) розкрадають вантажні поїзди, кооперативне та колгоспне майно. За такі порушення закону, який запропонував створити сам Сталін, передбачався розстріл, а за пом’якшувальних обставин могли ув’язнити на 10 років. Права амністії не існувало.

В народі документ одразу прозвали “Законом про 5 колосків”, оскільки винним був кожен, хто взяв до рук хоча б кілька колосків пшениці поруч із колгоспним полем. Діяв він до 1947 року, але найбільше його застосовували саме 1932-1933 року.

            P.S. Не оминув страшний голод 1932-1933 років і наш край. В Летичівськійгромаді найбільше постраждали села Попівці,Суслівці,Сахни, Рожни, Юрченки, Чапля,Майдан-Вербецький, Свічна, Лісо-Березівка,Голенищеве, Прилужне.

           Вічна пам’ять українцям і нашим землякам – жертвам Голодомору. Повчальний і трагічний урок історії – їх нащадкам. Подібне ніколи не повинно повторитися.Доєднаймося ж до Загальнонаціональної хвилини мовчання, запалімо свічку пам’яті, схилімо головив скорботі й помолімося за тих, кому судилася трагічна доля.

Шановні жителі Летичівської громади!

Щорічно в останню суботу листопада Україна вшановує пам’ять загиблих від Голодомору 1932-1933 років та масових штучних голодів 1921-1923 та 1946-1947 років. Цьогоріч пам’ятна дата припадає на 26 листопада.

90 років тому попередники путінського режиму, поплічники Сталіна, вчинили страшний злочин – штучно створили Голодомор в Україні, загубивши мільйони життів українців. Нині нащадки тих, хто чинив ці звірства, переслідують таку ж мету – геноцид Українського народу. За дев’ять місяців повномасштабної війни агресор не відмовився від загарбницьких планів і прагне знищити нашу національну ідентичність, мову, культуру. Щоб запобігти повторенню таких трагедій минулого, ми маємо пам’ятати про тих, хто став їх жертвами та боротися проти тих, хто продовжує злочини проти людства. Цього року, вшанування пам’яті жертв голодоморів проходитиме під гаслом «Пам’ятаємо. Єднаємося. Переможемо».

В умовах повномасштабної війни почесна місія вшанувати  замучених голодом – долучитися до акції «Запали свічку пам’яті» та закликати українців усього світу об’єднатися таким чином навколо нашої спільної національної трагедії. Cтрашний голод зібрав свій чималий смертоносний ужинок і в населених пунктах нашої громади та Летичівщини вцілому.

 Вшануймо ж пам’ять невинно убієнних голодом у суботу, 26 листопада. Збір учасників заходу о 15 годині 40 хвилин на площі біля адміністративного приміщення Летичівської селищної ради.

Українці – нація сильних духом та вольових людей. Навіть у найважчі періоди історії вони демонстрували світові приклад непохитності та стійкості. А надто – в час війни, коли агресор прагне будь якими методами зламати нашу волю та силу, знищуючи все на своєму шляху. Та ворогові це не вдасться. Цього разу агресор задався метою залишити нашу державу без електропостачання, нещадно знищуючи енергетичну інфраструктуру. Днями почав діяти проєкт української влади щодо створення так званих «Пунктів незламності», який був ініційований керівництвом держави на фоні масованих обстрілів енергетичної інфраструктури. Перші пункти незламності розпочали роботу 18 листопада у Херсоні через тиждень після звільнення міста від російських загарбників. 22 листопада Президент України Володимир Зеленський оголосив про розгортання таких пунктів по всій Україні. Комплектування і функціонування пунктів здійснюється з урахуванням наявного ресурсу органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Пункти незламності працюють при всіх обласних та районних адміністраціях, будівлях ДСНС, інших організаціях та установах, визначених місцевою владою. Це місце, куди люди можуть прийти під час тривалого відключення світла. Окрім подачі електроенергії передбачається наявність тепла, води, місць для відпочинку, аптечок, речей необхідних для мам та маленьких дітей.

Пункти незламності почали діяти і в Летичеві та громаді. Наразі активно працюють 4 таких пункти – поблизу адмінбудинку Летичівської селищної ради, на території ДСНС, у закладі дошкільної освіти – Центр розвитку дитини «Калинонька». Черговий пункт незламності готується до відкриття у Летичівській дитячо-юнацькій спортивній школі. Пункти обладнані генераторами, мають опалення, інтернет, місця для відпочинку, воду. Перші схвальні відгуки, вдячність жителів селища і громади свідчать про правильність рішень уряду та влади, адже дієва підтримка людей в цей нелегкий час дуже потрібна і важлива.