Вже стало доброю традицією щороку, у третій четвер травня, відзначати разом з усією Україною та міжнародною спільною Всесвітній день вишиванки. Це прекрасне свято пошанування нашого культурного оберега стало символом національної єдності, гордості та патріотизму.

Сьогодні, 15 травня 2025 року, наша громада замайоріла різнобарв’ям українських вишиванок.

З нагоди цього самобутнього національного свята на площі Героїв Майдану в Летичеві відбувся тематичний захід  «Вишивана Україна – сильна, незламна, вільна».

За роки спротиву російській агресії вишиванка стала неформальним одностроєм усіх, хто відстоює людяність, свободу та право на ідентичність. Цього дня ми доземно вклоняємось кожному захиснику, котрий зараз на передовій, хто віддав життя за свободу і світле майбутнє  нашої держави. Адже завдяки їм ми маємо змогу жити під чистим небом, маємо змогу одягти сьогодні вишиванку, попросити у Господа миру для неньки-України.

Пам’ять загиблих у війні учасники заходу вшанували хвилиною мовчання.

До пам’ятної плити «Герої не вмирають» та Меморіалу загиблим Героям за Незалежність України були покладені квіти.

День вишиванки вкотре доводить, що цей незамінний атрибут національного одягу – абсолютно органічна частина життя українців. Зараз, у період воєнного стану,  вишиванка вважається ще й національною бронею.

Сьогодні жителі Летичівської громади долучилися до відзначення Всесвітнього дня вишиванки, прийшовши на роботу й навчання у  вишитому вбранні, щоб засвідчити непоборну істину про те, яка прекрасна, незламна українська нація, сильна та непереможна наша Україна!

У кожній ниточці вишиванки живе частинка нашої держави, самобутня культура кожного регіону, славна минувшина і сьогодення. Маючи таку красу, як українська вишиванка, ми стверджуємося як народ, вона – символ нашої гордості та єднання.

І допоки українські жінки вишиватимуть сорочки, вкладаючи в них натхнення і душу, а українські воїни одягатимуть їх – Україна непереможна!

Тримаймо стрій! Все буде Україна! З Богом – до Перемоги!

ВИШИВАНКА – ГЕНЕТИЧНИЙ КОД НАЦІЇ

Цей вислів, що став крилатим, належить засновниці свята, письменниці Лесі Воронюк, яка вдягла у вишиванку майже увесь світ.

Щороку, в третій четвер травня, в Україні та різних країнах світу вже традиційно відзначають це неофіційне свято.

Починалося все у 2006 році, коли Леся Воронюк будучи студенткою Чернівецького університету імені Юрія Федьковича, започаткувала День вишиванки, який тепер відзначає вся вільна Україна і тисячі українців за її межами. Викладачі тоді по-різному поставилися до цієї ідеї. Молодші почали частіше вбиратися у вишиті сорочки, тоді як старші казали, що це студентська акція, яка немає внутрішнього змісту і все одно нічого  не змінить. Леся Воронюк впевнена: вони помилялися.

 «Я знаю багатьох українців, які спочатку соромилися вдягати вишиту сорочку, не розуміли, що вона означає, були противниками вишиванок чи байдужими до них, а завдяки нашому святу дозріли. Отака еволюція національної свідомості».

Споконвіків сорочка була оберегом українців. Де була сорочка, там була і Україна. Вже у 2007 році День вишиванки поширився на університети Чернівців, на третій рік це була вже міська акція, згодом інші міста України почали приєднуватись. У 2014 – му свято сягнуло міжнародного рівня. Крім України його відзначали Канада, США, Італія Німеччина, Франція, Румунія, Португалія, українці, що волею долі проживають у країні-агресорці рф.

В 2015 році до акції долучилися близько 50 країн світу. Вишиванка надихнула й на створення документального фільму «Спадок нації». Засновниця і голова оргкомітету Всесвітнього дня вишиванки, співавтор та сценарист цієї кінострічки Леся Воронюк зробила неймовірне, щоби про головний елемент нашого національного вбрання дізнався увесь світ. Більше того, щоби він став модним  трендом, адже вишиванка пасує кожному. Вона єднає українців усього світу і нагадує їм про своє коріння.

Відтак у 2017 році фільм про українські вишиванки подивилися в Канаді, Польщі, Латвії, Туреччині, прифронтовій зоні, містах і містечках України.

Нині, у час війни, вишиванка по- особливому трепетно зберігає нашу національну ідентичність, пам’ять роду і народу. В найважчі часи української історії вона була символом віри і надії на краще. І нині вселяє надію в нашу Перемогу.

15 травня — Міжнародний день сім’ї – свято, що нагадує нам, наскільки важливими є сімейні цінності, тепло домашнього вогнища, важливість родинних форм виховання у формуванні особистості дитини.

Особливої уваги цього дня заслуговують сімейні форми виховання, що стали альтернативою інтернатним закладам і дарують дітям, які залишилися без батьківського піклування, шанс на справжнє дитинство.

У час війни ця проблема набула особливої гостроти, адже  внаслідок бойових дій, загибелі батьків, кількість сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування значно зросла.

В День сім’ї ми згадуємо не лише про традиційні родини, а й про тих, хто відкриває двері та серце дітям, які потребують тепла. Це – справжній подвиг любові.

В Летичівській громаді активно впроваджуються сімейні форми виховання і хлопчики та дівчатка, які з різних причин не мають змоги відчути піклування батьків, огорнуті теплом і турботою.

На території Летичівської селищної об’єднаної територіальної громади діють такі форми сімейного виховання:

Дитячих будинків сімейного типу – 2 

Прийомних сімей – 4

Опіка та піклування – 24

Патронат- 1

Усього сімейними формами виховання охоплено 54 дитини, 2 дітей виховуються у патронатній сім’ ї.

Нехай таких сердець і домівок стає більше. Кожна дитина має право на щасливе дитинство, і всі ми – суспільство, держава, громада відповідальні за те, щоб це право було реалізоване.

Що таке сімейні форми виховання?

Сімейні форми виховання — це моделі, у яких діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, виховуються не в інтернатах, а в родинному середовищі. Серед основних форм:

• Усиновлення — прийняття дитини в сім’ю з набуттям повних батьківських прав.
• Опіка та піклування — офіційне оформлення відповідальності за дитину з боку родичів або інших осіб.
• Прийомна сім’я — тимчасова або довгострокова форма виховання, у якій дитина живе в родині на підставі договору.
• Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) — родина, що виховує від 5 до 10 дітей, які не є її біологічними дітьми.

Чому це важливо?

Дослідження та практика показують: діти, що виховуються в сім’ї, мають вищий рівень емоційного благополуччя, краще соціалізуються, легше будують стосунки з оточенням. Сім’я дає те, чого не може дати жоден заклад — індивідуальну увагу,  любов і постійне відчуття захищеності.

У нашій країні останніми роками активно розвиваються програми підтримки сімейних форм виховання. Соціальні служби, фахівці, волонтери працюють над тим, щоб якомога більше хлопчиків та дівчаток знайшли своїх батьків – не обов’язково біологічних, але по-справжньому рідних по серцю.

Давайте усі разом зробимо так, щоб якомога більше знедолених дітей знайшли прихисток в оточенні небайдужих сердець, відчули любов, родинне тепло, усвідомили свою значимість, а отже – змогли радіти дитинству і просто бути щасливими!