«Не мовчи! Полон вбиває»! Із таким закличним гаслом щодня по всій Україні проходять масові зібрання з метою привернення суспільної уваги до повернення на Батьківщину захисників України, які перебувають у російському полоні.

6 квітня 2025 року в Летичеві, біля пам’ятника Тарасу Шевченку, за підтримки Летичівського селищного голови Ігоря ТИСЯЧНОГО, вкотре відбувся захід на підтримку родин військовополонених та зниклих безвісти.

Організаторкою заходу вчергове стала жителька Летичева – Катерина МИХАЛЬНЮК – матір військовополоненого бійця з «Азовсталі» Сергія МИХАЛЬНЮКА, якого у 2023 році в числі 60 військовослужбовців повернули із полону.

Наша велика українська родина щодня переживає спільний біль втрат  і гуртується у великому горі.  Нині ми разом із Кривим Рогом. Летичівська громада, як і вся Хмельниччина, у День жалоби, оголошеному 6 квітня, єднається серцями з родинами 18 загиблих жителів міста від російської ракетної атаки, 9 з яких – діти.

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять мирних жителів та захисників України, життя яких обірвала війна.

Широкомасштабна акція знову зібрала чимало учасників не лише з Летичівської, а й інших громад області та України. На заході були присутні рідні військовополонених, зниклих безвісти, загиблих захисників, добровольців, військовослужбовців Збройних Сил України і просто небайдужі люди.

З проникливим словом, співчуттям до рідних захисників звернувся голова Летичівської громади Ігор ТИСЯЧНИЙ.

Ми поруч з родинами військовополонених і зниклих безвісти. Вони не самотні. Кожен – за свого. Всі –за кожного. Їх біль – це наш біль. Наша велика спільна проблема, породжена війною. Наша боротьба за кожного українського бійця. Це передова, на якій нам разом стояти до Перемоги. Стійко та непохитно.

Кожен виступ матерів, дружин, сестер, бабусь, з вуст яких учасники акції почули зворушливі історії про долі бійців – це крик душі, емоційність, невгамовний біль. Невизначеність і розпач від неможливості отримати достовірну інформацію щодо місця знаходження найрідніших людей. 

Найстрашніше – це мовчазна невідомість, яка перетворюється на глибоку душевну рану, тривалі, безрезультатні пошуки бодай найменшого, орієнтовного натяку на місце знаходження рідної людини. Водночас – це надія і віра в їх повернення, сподівання бути почутими.

Ще одним виявом підтримки рідних наших Героїв став автопробіг. Учасниками автопробігу стали небайдужі жителі нашої громади.

Цей захід вчергове засвідчив вияв військової та громадянської солідарності, суспільної консолідації, єднання громади. Пам’ятаймо: в згуртованості – наша сила!

Повертайтесь живими, наші захисники! Молимося за вас!