Працівники культури Летичівської громади надійно та віддано тримають наш культурний фронт.

Заклади культури стали нині центрами волонтерства та благодійності.

З перших днів повномасштабного вторгнення працівники культури об’єдналися з метою підтримки захисників України – виготовляють маскувальні сітки, збирають продукти харчування, готують гуманітарні вантажі, проводять благодійні ярмарки та концерти, долучають до цієї важливої справи жителів населених пунктів.

У ці Різдвяно-новорічні дні заклади культури Летичівської селищної ради вкотре згуртувалися, щоб допомогти тим, хто сьогодні боронить нашу країну. Відроджуючи та пропагуючи наші українські національні традиції, з колядками та щирими віншуваннями завітали артисти до установ та організацій громади, представників приватного бізнесу, де їх радо приймали.

Завдяки підтримці усіх небайдужих людей вдалося зібрати 129 тис. 565 грн, які будуть передані на потреби ЗСУ.

 З них 43 тис. 475 грн. наколядував народний аматорський хор «Летич».

Вдячність закладам культури, усім працівникам, хто долучився до колядування. Жителям старостатів Летичівської громади – за гостинність, підтримку та небайдужість.

Наближаймо перемогу спільними зусиллями. Тримаймо стрій!

Слава Україні! Героям слава!

(До 90-річчя від дня народження Василя Симоненка)

«Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», – писав про поета Євген Сверстюк. Він був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей.

На початку 2025 року Україна відзначає день народження Василя Симоненка – журналіста, визначного українського поета та одного з найактивніших діячів руху опору шістдесятників.

Василь Андрійович Симоненко народився в селі Біївці на Полтавщині 8 січня 1935 року. Потяг до Слова мав з юних літ.

У 1952 році, закінчивши з золотою медаллю середню школу, Василь вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.  Це був легендарний курс журфаку. Разом з ним навчалися Тамара Коломієць, Борис Олійник, Юрій Мушкетик, Валерій Шевчук.

Після отримання диплома Симоненко працював у редакціях газет. У редакції “Черкаської правди” Василь познайомився зі своєю майбутньою дружиною Люсею. Згодом у родини народився син Олесь. Саме йому поет присвятив “Лебеді материнства”. Як святий наказ своїй дитині звучали батьківські поетичні рядки:

Можна вибрать друга і по духу брата,

Та не можна рідну матір вибирати…

Можна все на світі вибирати сину

Вибрати не можна тільки Батьківщину.

Писати вірші Василь почав ще в студентські роки, однак майже не друкував їх, не виносячи втручання радянської цензури. За його життя було видано лише збірку лірики “Тиша і грім”.

Симоненко вірив, що після страшних геноцидів і голодоморів, тоталітарних жахів імперії, український народ посяде гідне місце у світі.

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні й приблуди,

І орди завойовників-заброд!