(19 березня 2024 року Ліна Костенко зустрічає свій 94-й день народження).
Ліна Костенко — велична та символічна постать в українській літературі. Віршовані рядки поетеси бодай один раз чув чи читав кожен українець, адже її пронизливі вірші є уособленням гідності та незламності українського духу, боротьби за волю і Батьківщину.
У час війни вірші Костенко особливо резонують українцям. Через чутливі мембрани свого власного серця, через призму бачення подій сьогодення, Ліна Василівна змалювала горе і біль свого народу
Мені ще так Вкраїна не боліла…
Так рани в серці не пекли…
Ще так я Бога щиро не молила,
За кожний клаптик рідної землі!
Народе мій, Великий і красивий!
Які сини ідуть сьогодні в бій!
Як Ангели – величні і всесилі,
Спаси їх, Боже, в небі й на землі!
Ліна Костенко була учасницею дисидентського руху 60-тих, через що її поезія була заборонена впродовж 14 років. Авторка знаменитого роману у віршах “Маруся Чурай”. В 2010 році опублікувала перший та єдиний прозовий роман «Записки українського самашедшого», який став лідером продажу серед українських книг. Відмовилася від звання “Героя України”, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
З дитинства Ліна Костенко побачила та відчула на собі увесь жах війни: нацисти спалили її рідне містечко, тисячі людей стали жертвами Голокосту. У тих важких умовах вона робить перші кроки своїм поетичним поступом. Її життя починалося війною і на схилі літ знову поринуло у війну. Пережите вона виливає у римовані рядки.
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні…
Тема війни завжди буде наскрізною в її творчості. Поетеса вважала своєю місією достукатися до свідомості людей, щоб не повторити кровопролиття знову.
«Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра — ви».
Попереджати про можливу трагедію Ліна Костенко почала ще давно, адже на власному гіркому досвіді відчула, що таке імперський режим. Її твори було неодноразово заборонено друкувати, бо влада боялася розвитку будь-чого українського. Тоді поетеса почала писати в “шухляду”, але знала й непохитно вірила, що настануть кращі часи і вона матиме змогу презентувати свою творчість народові. І не помилилася. Її твір “Берестечко” , написаний ще у 1966- 1967 рр., було опубліковано лише в незалежній Українській державі. Він містить пророчі рядки:
Розп’ято нас між заходом і сходом.
Що не орел — печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дав знівечити себе!
Так, пророчі… Бо в 2014 році Україна виявиться “розп’ятою між заходом і сходом”, народ розділиться, а росія зробить першу спробу захопити нашу державу.
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
Вже тоді поетеса знала, що держава-загарбник не зупиниться. Її передчуття вилилося в поетичні рядки і влучно змалювало реалії повномасштабного вторгнення.
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Згадала Ліна Костенко про унікальність української нації, багаторічні випробування, які вона вже подолала.
“А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.” Віршуючи у час кривавого лихоліття сучасної війни, поетеса впевнена, що правда – на боці України:
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
Попри всі пережиті тортури і життєві випробування, вона завжди була і залишається вірною своїй рідній Україні.
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна.
Вірші Ліни Василівни надихають захисників України у боротьбі з ворогом. Ще у 2015 році вона приєдналася до акції “Другий фронт АТО” — книжки поетеси передали на фронт нашим воїнам і нині її вірші разом із ними. На сторожі народу вона поставила СЛОВО, яке спонукає вірити, не падати духом, боротися, наближаючи українську ПЕРЕМОГУ.
Ліна Костенко продовжує бути взірцем для українців, залишаючись прикладом незламності, совістю народу, обличчям вітчизняної культури. І вірить, що незалежність – найбільша цінність, яку потрібно захищати. Адже: “Доля не усміхається рабам”.