Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, бездушно знищених радянським тоталітарним режимом. Пам’ятна дата встановлена Указом Президента в 2007 році з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму. У 2023 році вона випадає на 21 травня.
Після широкомасштабного вторгнення росії терор і політичні переслідування стали моторошною реальністю для величезної кількості українців, чиї міста і села окупували війська агресора. Катування, розстріли невинних без суду і слідства, насильницькі депортації, фільтраційні табори, масові переслідування з політичних мотивів – здавалося, що все це з падінням радянської системи назавжди залишилось в історії. Але ідеологічні спадкоємці СРСР у путінській росії знову принесли на українську землю масові політичні репресії. З огляду на все, що ми знаємо про Бучу, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь, з огляду на відомості, які надходили з окупованого Херсона, День пам’яті жертв політичних репресій в умовах воєнного стану набуває для нас нового значення. Сучасна росія є правонаступником СРСР. Її диктатор путін продовжує злочинну політику свого попередника сталіна, ведучи проти України геноцидну війну. Здійснивши повномасштабне вторгнення, російські окупанти застосовують жорстокі сталінські методи на тимчасово окупованих територіях стосовно цивільного населення та щодо українських воїнів-військовополонених. Нині Україна бореться не тільки за те, щоб звільнити належну їй історично територію від російських окупантів та відновити свій суверенітет. Вона бореться за те, щоб сталінські методи «Великого терору» не були інструментом політики у XXI столітті.
«Великий терор» – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 роках з ініціативи керівництва СРСР й особисто йосипасталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства.
Биківнянський ліс під Києвом – найбільш відоме місце поховань жертв політичних репресій в Україні. За різними даними, у 1937-1941 роках тут було захоронено від 20 до 100 тисяч безневинно розстріляних жертв комуністичного терору. Кілька років сюди практично щоночі звозили тіла жертв НКВС, замордованих у кількох київських катівнях. Серед них – письменники Михайль Семенко, Майк Йогансен, Вероніка Черняхівська, художники Михайло Бойчук, Микола Касперович, академіки Федір Козубовський, Петро Супруненко, митрополит УАПЦ Василь Липківський та десятки тисяч інших безневинних жертв.
Через терор і репресії пройшли усі верстви українського населення: від наукової та творчої інтелігенції до селян. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КГБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування.
Наслідками комуністичного терору 1930-х років в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтацій, поширення суспільної депресії й денаціоналізація.
В умовах війни немає змоги масово вшанувати пам’ять жертв політичних репресій у Биківні під Києвом чи інших місцях, як це було в минулі роки. Проте людська пам’ять не знає кордонів, тому цього року віддати шану безневинно вбитим можна на будь-якій локації – вдома, за кордоном, в укритті, у прихистку – згадати тих, кого свавільно закатував одвічний ворог, поділитися інформацією з іншими.
Цю трагічну сторінку історії України ми не маємо права забувати. Українці повинні передати нащадкам правду і пам’ять про жорстокість тоталітарного режиму й тисячі невинно закатованих, розстріляних, страчених життів наших співвітчизників, постаті яких залишаться в пам’яті народу назавжди.