Щорічно, цього дня світ відзначає Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів. Цю пам’ятну дату встановлено рішенням Організації Об’єднаних Націй невипадково.
11 квітня 1945 року в’язні концтабору Бухенвальд, довідавшись про наближення американських військ, підняли збройне повстання.
У таборі на той час знаходилися декілька десятків тисяч ув’язнених із 18 країн Європи. У цьому жахливому місці за дев’ять років побувало близько 250 000 людей. Бухенвальд забрав десятки тисяч життів ні в чому невинних людей. Їх вбивали камінням, різками, палицями, кастрували, нівечили, морили голодом. Згідно з оцінками, в Бухенвальді загинуло близько 50 000 людей різних національностей. Переважно це були євреї, цигани, але також військовополонені, політичні в’язні. Багатьох людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів. Чимало серед ув’язнених було й українців, зокрема, з нашого краю.
Житель с. Майдан-Вербецький, нині уже покійний, Володимир Васильович Радзівон, пройшов через пекло Бухенвальду і дивом вижив у цьому страшному місці. Через багато років йому знову довелося там побувати, щоправда уже в музейному меморіальному комплексі, побачити барак, де жив, катівню, де його жорстоко били. На сторінках місцевої газети залишились спогади ветерана війни та педагогічної праці, як нагадування нащадкам про те, що подібні страхіття не повинні повторитися.
Щороку, 11 квітня, летичівці та жителі громади з тривожним трепетом в душі приходять до меморіальної дошки, яка нагадує, що за стародавніми мурами, на території костелу був розташований концтабір для військовополонених. Нещасні люди перебували в жахливих умовах. Харчування та вода були практично відсутні. Іноді воду привозили з Південного Бугу. Її споживання спричинило спалах смертельно небезпечних інфекційних захворювань. Полонені лежали на підлозі майже один на одному. Територія табору огороджувалась колючим дротом, охорону здійснювали німецькі солдати та шуцмани з собаками. Полонені були одягнені у власну військову форму, яка була цілком зношена. Внаслідок важких умов та великого скупчення людей високою була смертність серед військовополонених. У дворі костьолу вирили рів, у який скидали трупи полонених, присипаючи їх тонким шаром землі. Згодом, коли рів наповнили трупами, їх почали вивозити на Летичівське кладовище і хоронити у великих ямах, присипаючи вапном. Про це згадував у своїх спогадах, опублікованих на сторінках місцевої газети, в статті «Летичівську трагедію ніколи не забути» житель нашого селища Леонід Олександрович Походзяєв. У перший день квітня він зустрів своїх поважних 96 років. Чотирнадцятирічним хлопчиною потрапив до Летичівського концтабору, але йому вдалося врятуватися. Згадував і про розстріл євреїв на Залетичівці, бачив як їх вели на страту.
Друга світова війна… Відтоді пройшло немало часу та страшні злочини проти людства не мають строку давності. Геноцид цілих народів, масові розстріли дорослих та дітей на «фабриках смерті» в окупованих нацистами країнах, тортури та непосильна каторжна праця знищили мільйони безневинних людей. Серед них і наші земляки, чиє життя обірвалось за колючим дротом концтаборів і ті, які загинули на території Летичівського концтабору 1941-1944 рр. Це все залишиться в пам’яті народу назавжди і передаватиметься з покоління в покоління.
До Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів бібліотекарями Летичівської публічної бібліотеки було організовано книжкову виставку «Немає прощення, немає забуття!».
Література, що представлена на виставці, викриває злочини нацизму проти людства та вшановує подвиг борців антифашистського опору – монографії відомих вітчизняних істориків, архівні матеріали, художні твори та праці подільських краєзнавців про сумні події років Другої світової війни. Ці книги набувають особливого значення у час нинішньої боротьби з ворогом, адже Свобода, Незалежність, Мир і Перемога – найвищі цінності для українців!