Переможний березень 1944-го
79 років тому в ході Проскурівсько-Чернівецької операції війська 1-ого Українського фронту, полки та дивізії 18-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Є.П.Журавльова з боями прорвалися на територію Летичівщини. 23 березня 1944 року було звільнено від нацистської окупації селище Летичів. У ході визвольних боїв, які тривали з 8 по 25 березня, усі населені пункти Летичівської громади і краю були звільнені від ворога.
Одними з перших від нацистських окупантів були звільнені села Гречинці, Іванинці, Кудинка, Рожни, Свічна, Чапля, Юрченки, Горбасів, Марківці. На підступах до Летичева важкі кровопролитні бої велися на території сіл Майдан-Вербецький, Суслівці, Копитинці, Новокостянтинів.
Наступальні бої воїнів-визволителів відбувалися у важких умовах весняного бездоріжжя. Щоб просунути військову техніку, доводилося прокладати об’їзні колії, витягати машини та гармати на руках. Ворог, використовуючи споруди колишнього Летичівського укріпрайону та водну перепону річок, став чинити шалений опір. Жорстока боротьба за розширення плацдарму оборони тривала до 18 березня. Одночасно силами 316-ї дивізії було перекрито шлях Вінниця-Проскурів, щоб не дати можливості просуватися великому скупченню ворожих військ, зосереджених під Вінницею в напрямку Проскурова. Горіла земля, кипіла вода. Під шквал ворожих атак, у холодній воді, використовуючи всі підручні засоби (снопи соломи, в’язки хмизу, плоти), наші воїни форсували річку, здійснюючи переправу. Більшість із них знайшли вічний спочинок на берегах Південного Бугу.
О 3-й годині ранку 23 березня армійські підрозділи увійшли в Летичів. Одним із перших вступив у бій взвод загартованого в боях, досвідченого командира, лейтенанта Олександра Федоровича Танкова. В битві за Летичів обірвалося його життя. За успішне проведення бойової операції він був представлений до нагородження орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та медаллю «За відвагу». Його нагороди прийшли вже посмертно. У 2021 році родичі Олександра Танкова з Полтавщини встановили на Меморіалі Слави в парку Летичева пам’ятну дошку визволителю нашого краю.
В боях за визволення Летичева брали участь наші земляки – Федір Козко з Горбасова, командир артилерійської батареї та Пилип Савранський, вчитель із Грушковець, гвардії старшина. У 72-х братських та одиночних могилах знайшли свій вічний спочинок 4189 військових, які віддали своє життя за звільнення Летичева та краю від нацистських окупантів. В цей пам’ятний день ми згадуємо і наших мужніх підпільників, які розгорнули свою діяльність в Летичеві та прилеглих до нього населених пунктах, жертовно боролися з ворогом за Україну та її волю проти нацистських окупантів – Василя Зубенка, Якова Заверюху, Василя Мазура та їх побратимів і однодумців – учасників молодіжної підпільної організації, що діяла в селищі.
З визволенням Летичева та громади війна не закінчилася. Фронт котився далі на захід, боротьба з ворогом продовжувалася. По мобілізації забирали на фронт чоловіче населення. Більше 4-х тисяч сімей отримали похоронки. Без батьківської ласки зростали діти війни, які рано дорослішали, нарівні з дорослими важко працювали. Деякі з них гинули від випадково знайдених боєприпасів, не усвідомлюючи небезпеку цих страшних іграшок. Важка доля випала жінкам-удовам. Окупація Летичева і краю тривала 980 днів.
Ніхто й гадки не мав, що цей кривавий урок історії нічого не навчив росіян, які нині стали нашими ворогами. Нині, через 81 рік після початку тієї кривавої війни, доля країни та її народу повторилася. Новий гітлер зі сходу – путін, вирішив знищити Україну та її народ. Знову війна, летять ракети на мирні міста й села, рвуться снаряди, гинуть ні в чому не винні люди. Мужньо захищають Україну діти, внуки і правнуки покоління людей Другої світової. І знову приходять в оселі похоронки, оплакують молодих синів батьки, дружини і діти – чоловіків і татусів, жителі громади – мужніх захисників.
Сьогодні важко всім. Щиро віримо та сподіваємось, що вже незабаром в Україну прийде Перемога, що наша держава відбудується, стане сильною, єдиною, обороноздатною, щоб більше ніколи нога ворога не ступила на рідну землю. В ці березневі дні, коли 79 років тому було визволено наше селище та край від нацистських окупантів, вшануймо пам’ять тих, хто поліг у боях за нашу свободу.
В ім’я Миру і світлого майбутнього нащадків, молімося за Україну і наближаймо Перемогу спільними зусиллями. Любімо свою державу, свій народ, який вистраждав право бути щасливим на своїй, Богом даній землі.
