12 лютого закінчився життєвий шлях НІЦЕВИЧА Мар’яна Федоровича – останнього в Летичівській громаді учасника бойових дій Другої світової війни. Він не дожив до свого 100-річчя лише один місяць. Готувалися привітати його з цим поважним ювілеєм керівники місцевих органів влади, організація ветеранів, рідні та близькі люди. Але не судилося. Невблаганна смерть забрала його в небуття.

14 лютого найстарішого жителя Летичівської громади провели в останню путь.

Народився Мар’ян Федорович в 1923 році у с. Майдан-Вербецький в селянській родині. Дитячі та юнацькі роки минули в повсякденній нелегкій селянській праці. Згадував бідність, голод, важкі визвольні бої за Майдан-Вербецький у березні 1944 року. Німці, відступаючи з Вінниці, закріпилися в цьому селі, адже розташоване воно недалеко від шосейної дороги. По селу била наша артилерія. Люди сім’ями ховалися в погребах. Озвірілі вороги кидали туди гранати. Згадував покійний, що чимало тоді загинуло беззахисних жінок, дітей, немічних літніх людей. А невдовзі й самого Мар’яна Федоровича мобілізували на фронт. Воював у 365-му стрілецькому полку 123 дивізії І Українського фронту. Цікаво, що не зважаючи на такий поважний вік, Мар’ян Федорович добре пам’ятав номери військових формувань. Брав участь у бойових операціях за звільнення Рівненщини. Під волинським містом Берестечко отримав важке поранення. Довго лікувався. Післявоєнне життя колишнього бійця і його трудова біографія пов’язані з місцевим колгоспом, праці в якому віддав 40 років трудового стажу.

Трудився механізатором на тракторах, комбайнах, згодом – в сільській пожежній частині на автомобілі, долучався до гасіння пожеж. Зі знаною і шанованою в селі місцевою фельдшеркою Ганною Лаврентіївною, створили сім’ю, виховали двох синів – Віктора та Олексія, дали їм освіту, путівку в самостійне життя. Все було добре, здавалося б тільки жити і радіти. Однак раптово помирає дружина. 22 роки Мар’ян Федорович був удівцем. Його самотність скрашувала корівка. Активно трудився в домашньому господарстві до 95 років. Постійно навідувалися сини, щоб допомогти заготовити на зиму корм корові, а вона віддячувала йому молочною продукцією. Мар’ян Федорович за вдачею був товариським, любив спілкуватися, тому всі, з ким перетинались його земні шляхи, згадують його як приємного та щирого співрозмовника. Таким він був, таким  залишиться у вдячній пам’яті земляків – Людиною з великої літери, на долю якого випало боронити нашу Батьківщину в тій, минулій війні. Сьогодні  вже на новій війні за єдність і територіальну цілісність України на її східних рубежах воює його внук, командир зенітно-ракетної батареї, майор Сергій Вікторович Ніцевич. Нехай Господь дарує добрій душі Мар’яна Федоровича Ніцевича Царство Небесне, а рідна земля прийме на вічний спочинок. Світлий образ цієї людини назавжди залишиться у вдячних серцях усіх, хто його знав, поважав та любив. Щирі співчуття рідним та близьким  покійного і вічна пам’ять поміж людьми.