27 січня в світі відзначається  Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Масове вбивство ні в чому невинних людей тільки за те, що вони належали до єврейської нації не піддається ніяким поясненням і здоровому глузду. На жаль, геноцид у нашій державі триває. Більш як через 80 років після закінчення Другої світової війни він повернувся в нашу державу. Нині це ганебне явище спрямовано проти українців і чинять його посіпаки путінського режиму. Та винищити наш народ ворогам не вдасться.

В цей трагічний історичний день Летичівський селищний голова Ігор Тисячний, керуюча справами виконкому Антоніна Савранська, секретар селищної ради Василь Провозьон, начальниця відділу освіти, молоді та спорту Летичівської селищної ради Раїса Кабанова, директорка Летичівського ліцею №1 Альона Хавхун та педагоги навчального закладу вшанували пам’ять колишніх жителів Летичева та громади, які були жорстоко розстріляні на Залетичівці в роки фашистської окупації краю. Хвилиною мовчання пом’янули понад 7 тисяч жителів Летичівського та Новокостянтинівського гетто, які знайшли свій вічний спочинок на цьому місці. До підніжжя пам’ятного знаку лягли живі квіти.

Ніколи знову. Трагедія планетарного масштабу не має повторитися. Людство не повинно допустити повторення подібного в своїй історії, а її трагічні й повчальні уроки мають стати пересторогою для майбутніх поколінь.

Знаменна подія, оповита журбою і смутком, зібрала 27 січня в дружну родину учнів та їх батьків, колектив Летичівського ліцею №3, мешканців мікрорайону Щедрова, жителів громади з нагоди відкриття меморіальної дошки на честь випускника школи Миколи Івановича МІЩЕНКА. Відважний воїн поліг за територіальну цілісність та незалежність нашої держави восени минулого року.

Віддати данину шани та вдячності життєвому подвигу Миколи Міщенка до Летичівського ліцею №3 завітали голова Летичівської громади Ігор Тисячний, керуюча справами Летичівської селищної ради Антоніна Савранська, секретар селищної ради Василь Провозьон, начальниця відділу освіти, молоді та спорту Летичівської селищної ради Раїса Кабанова та інші гості.

Хвилюючим та емоційним був цей захід, а слова, сказані ведучою – педагогом-організатором Наталією Похилою, проймали душу наскрізь. В цих просторих класах і коридорах минула юність Миколи, школа благословила його у життєвий вир, а нині її учень повернувся сюди назавжди.

Народився Герой 18 квітня 1978 року в с. Лука-Мелешківська на Вінниччині. Змалечку йому судилася нелегка доля. Коли хлопчику не було й одного року, передчасно пішов з життя його батько Іван Миколайович. Мати важко переживала втрату чоловіка, тому опіку над хлопцем взяла рідна бабуся Домініка по батьковій лінії. Коли ж і її не стало, Миколу прийняли у свою сім’ю рідний брат батька – Дмитро із дружиною Людмилою. Вони й стали для хлопця другими батьками, виховали і благословили на самостійний шлях у житті.

Спочатку Микола навчався у Летичівській середній школі №2, а згодом – у щойно відкритій, новозбудованій Летичівській середній школі №3 в Щедровій, яку закінчив у 1993 році. Потім була строкова служба, повернення у рідний край. Одружився з дівчиною Ольгою Квачук із с. Горбасів. Тут молоде подружжя придбало будинок, облаштувало свій побут. У 2018 році в сім’ї народилися довгоочікувані дітки – синочки-двійнята Богданчик і Дмитрик. Здавалося б, що іще треба для щастя…Однак обставини часу та доля розпорядилися інакше.

З початком повномасштабного вторгнення російських загарбників, у березні минулого року Микола Міщенко був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшовши бойове злагодження, був направлений на передову у м.Ірпінь, де тоді йшли бойові дії. Згодом разом із бойовими побратимами вели важкі бої з рашистською навалою у с. Новоселівка  Друга, що в Покровському районі на Донеччині. В запеклих боях із ворогом 26 жовтня 2022 року Микола Міщенко загинув.

Гірким болем за долю України, полеглу молодь – цвіт нашої нації, яка йде з життя, захищаючи Вітчизну, було сповнене звернення до учасників заходу Летичівського селищного голови Ігоря Тисячного. Чимало теплих слів сказав про Миколу Міщенка й заступник комісара 5 відділу Хмельницького РТЦК та СП майор Вадим Романець. Право відкрити меморіальну дошку Герою-земляку Миколі Міщенку було надано його дружині Ользі Олексіївні з синами та сестрі Світлані Дмитрівні. Освятив меморіальну дошку благочинний Православної церкви України Летичівського округу митрофорний протоієрей о. Андрій Смакула. На знак поваги та вдячності за життєвий подвиг присутні вшанували пам’ять відважного захисника покладанням квітів. Сльози пам’яті… Вони лилися з очей нестримними ріками, а надто тоді, коли проникливо та емоційно звучала пісня «Плакала калина» у виконанні вчителя музики ліцею №3 Володимира Грубальського.

Допоки живе і бореться Україна – доти житиме пам’ять про її славних синів-захисників. Своїм поглядом, вкарбованим у граніті, Микола Міщенко щодня зустрічатиме і проводжатиме учнів та працівників, усіх, хто приходитиме до ліцею. Немовби нагадуватиме кожному, якою дорогою ціною відвойовується право називатися українцями, здобувається така довгоочікувана Перемога. Заради Миру, задля продовження життя на рідній землі.

Так, всупереч вимогам чинного законодавства Новокостянтинівським будинком-інтернатом для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю не вжито заходів щодо приведення у придатний стан протирадіаційного об’єкту.

Споруда призначена для укриття людей в разі виникнення надзвичайних ситуацій, та може розмістити 50 осіб.

Реагуючи на вказані порушення, Летичівська окружна прокуратура звернулась до суду.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Адміністрацію будинку-інтернату зобов’язано привести захисну споруду у стан готовності.

Керівник окружної прокуратури

Сергій СУХОРЕБРИЙ

Адміністрація КГП «Злагода» повідомляє про відсутність водопостачання по вулицях: Свободи, Кармелюка, Автопарківська у зв’язку з проведенням ремонтних робіт системи водопостачання – ліквідацією прориву.

Після завершення аварійних робіт водопостачання буде відновлено.

Просимо вибачення за тимчасові незручності.

Асоціація міст України звернулась до Прем’єр-міністра України Дениса Шмигаля з закликом зупинити списання коштів  з рахунків підприємств теплоенергетики монополістом «Нафтогаз Трейдинг», адже таке списання  призведе до зриву опалювального сезону.

АМУ звертає увагу, що у 2022 році органами центральної влади не були виконані норми Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» в частині виділення 14 млрд грн на компенсацію різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та гарячої води. При цьому органи місцевого самоврядування та їх комунальні підприємства стримали тарифи на тепло для населення.

Сьогодні підприємства комунальної теплоенергетики не мають достатніх фінансових ресурсів для виконання вимог газопостачальних компаній саме через державну політику невиконання зобов’язань щодо компенсації різниці в тарифах, що без втручання Уряду призведе до неспроможності підприємств комунальної теплоенергетики забезпечувати мешканців громад теплом і гарячою водою через відсутність коштів на виплату заробітної плати працівникам, сплату податків, виконання ремонтних робіт, а також ліквідацію наслідків збройної агресії рф.

Для проходження опалювального сезону без припинення теплопостачання чи без підняття тарифів на тепло та гарячу воду, необхідно прийняти відповідні змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» в частині забезпечення компенсації різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, зазначено у зверненні.

Геноцид євреїв та українців: пам’ятати уроки історії

Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту важлива дата в нашому національному календарі. Він проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав, в пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни.

Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році і була однією з шести країн-ініціаторів прийняття цього документа. Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенціма. Варто нагадати, що Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост – систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

Відзначення Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту привід нагадати людству про недопущення подібної трагедії в майбутньому. За різними оцінками в роки Другої світової війни фашисти знищили 6 мільйонів євреїв, серед них — 1,5 дітей. Як відомо, одразу після окупації України, нацисти розгорнули широку мережу гетто (найбільшим було Львівське), а згодом почали масово розстрілювати єврейське населення. Одними з найбільших і найвідоміших були розстріли у Бабиному Яру в Києві, але знищення євреїв України було систематичними і повсюдними. На території Летичівщини в теперішніх її адміністративних кордонах було створено єврейські гетто в Летичеві, Меджибожі та Новокостянтинові. В Летичеві гетто розташовувалось у кварталі вулиць Шевченка та Набережної. Летичівське гетто, як пригадує у своїй книзі «Трагедія євреїв Летичівського гетто» В. Гойхер було створено 21 вересня 1941 року в єврейське свято Рош-Хашана (Новий рік). Для управління єврейським гетто та громадами німці створювали так звані єврейські ради – юденрати, що діяли на Летичівщині під наглядом гебітскомісара  доктора Гаммера та його заступника Фрібе. Для підтримки внутрішнього порядку в гетто була створена єврейська поліція – юден-капо. Ті, хто служив там, були озброєні гумовими кийками, носили, як знаки розрізнення на рукаві – пов’язку з жовтою шестикутною зіркою. Повна ізоляція гетто забезпечувалася зовнішньою охороною – поліцією з числа місцевих жителів, які служили окупаційному режиму та німецьких-солдат-жандармів. Важкі часи для мешканців гетто настали з приходом зими, що видалася надто морозною і сніжною. Усіх дієздатних мешканців гетто виганяли для очистки снігу шоссе Проскурів-Вінниця. Працюючим видавали по 150 грамів хліба та котелок баланди. Будинки, де жили по 15-20 осіб опалювати було нічим. Летичівці, ризикуючи життям, пробиралися за «колючку» і передавали євреям в’язанки дров і продукти харчування, адже ті вмирали від голоду та холоду. У серпні 1942 року Фрібе наказав прибрати територію Летичівського гетто. Очікувався приїзд високого начальства зі столиці. До Летичева завтав гауляйтер Еріх Кох. Він і комендант Летичева Кох були братами. Саме в серпні 1942 року і була вирішена доля мешканців єврейського гетто у Летичеві. 22 вересня 1942 року велику групу жінок, дітей, немічних літніх людей було жорстоко розстріляно біля с. Залетичівка. За деякими данними, останніх євреїв Летичівського гетто окупанти ліквідували в січні 1944 року. В цьому страшному місці було знищено більше 7 тисяч євреїв. Тут свій вічний спочинок знайшли і в’язні Новокостянтинівського гетто. Вічна їм пам’ять…

Світова спільнота цього дня не тільки згадує жертв людиноненависницької політики, але й засвідчує прагнення до боротьби з антисемітизмом, расизмом, геноцидом та всіма іншими формами нетерпимості, які можуть призвести до цілеспрямованого насилля стосовно окремої групи людей.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль наголосив:«Голокост — загальнолюдська трагедія. Не допустити ніколи знову — наш моральний обов’язок. Вічна пам’ять невинним жертвам Голокосту». Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту має нагадати всім тиранам і агресорам сьогоднішнього світу про небезпечність і наслідки їхніх дій, у тому числі персонально для них.  Голокост є однією з найстрашніших трагедій та одним із найбільших злочинів в історії людства, завжди буде для всіх застереженням про небезпеки, в основі яких – ненависть, фанатизм, расизм та упередженість. Ніхто й ніколи не міг подумати, що більш як через 80 років геноцид знову повернеться в Україну вже в особі російських завойовників.

Одинадцять місяців триває вторгнення путінського війська на наші землі, несучи розруху та смерть. Факти геноциду українського народу незаперечні та очевидні.

Масові вбивства цивільних громадян

Вбивствам передують катування, перевірки на приналежність до українських військовослужбовців чи до їх родин, пошук національної символіки на тілі. Насильницькі вбивства стосуються всіх – незалежно від статі та віку. Більшість вбиті пострілом у голову з близької відстані. Тобто жертви були ідентифіковані. Ці факти відомі у містечках під Києвом, наприклад в Бучі.Така поведінка збройних сил росії може свідчити про продовження політики знищення цивільних, про що говорить кількість поховань, братських могил, що швидко збільшувалась. Виявлені факти знущань над мирним населенням на Харківщині, про що говорять масові поховання людей.

Використання заборонених боєприпасів

Умисні напади на житлові квартали, медичні заклади, укриття, гуманітарні коридори… Тут використовується заборонена Женевськими конвенціями зброя – фосфорні та касетні бомби. Такі систематичні обстріли спричиняють найбільшу кількість жертв серед мирних громадян. Принаймні, атаки на пологові будинки вказують на неможливість безпечного народження дітей. У нещодавньому розслідуванні Міжнародної організації Amnesty International щодо авіанападу на драматичний театр в Маріуполі 16 березня йдеться про те, військовослужбовці російської федерації свідомо завдали удару по будівлі, адже знали, що там переховуються люди. Одним з найбільш кричущих фактів збройного нападу на гуманітарний коридор був обстріл вокзалу у Краматорську, де тисячі людей готувалися до евакуації. В результаті обстрілу загинуло 52 особи, зокрема 5 дітей. Щодня тривають і умисні ракетні обстріли українських міст.

Сексуальні злочини

Зґвалтування, скоєні російськими солдатами на окупованих територіях, за свідченнями постраждалих містять ознаки злочинної дії проти певної національної групи. Свідчення говорять про те, що ці злочини відбувались і тривають на окупованих територіях. Мали місце і під час тимчасової окупації Київщини та Чернігівщини. Під час вчинення злочину озвучувались погрози російських солдатів на адресу жінок та дівчат у Бучі, що їх будуть ґвалтувати так, аби ті ніколи не змогли мати українських дітей. Це ж стосується і українських військовополонених солдат, які зазнають статевих знущань і наруги з такою ж метою – неможливість продовження українського роду. У перехоплених розмовах російські військовослужбовці зізнаються у зґвалтуваннях. Більше того, їх родичі заохочують до вчинення злочинних дій.

Депортація

Росія насильницьким чином переміщує людей за межі території України. Під час переміщення і фільтрацій розділяють батьків і дітей. Неповнолітніх змушують вивчати російську мову. Введений і спрощений порядок всиновлення дітей. Це все умови для знищення національної ідентичності, нівелювання в майбутньому можливості ідентифікації приналежності до національної групи. Наразі відомо про примусове вивезення понад 234 тисячі неповнолітніх. Дітей та мирних громадян вивозять з Донецької, Харківської, Херсонської, Запорізької областей на територію Росії. Під час окупації Київської області людей вивозили до Білорусі. Доля багатьох невідома.

Знищення об’єктів критичної інфраструктури

Окуповані міста залишаються без елетро, газо та водопостачання. Зруйновано повністю понад 21,7 тисяч таких об’єктів. Військовими цілями російської армії були та є також лікарні, склади з продуктами харчування та медикаментами. Це створює неможливі умови для існування людини та полишає їх без медичної допомоги та базових потреб.

В Маріуполі люди вимушені по декілька діб стояти в черзі за водою та їжею, яка влітку швидко псується. В місті епідемія холери через зруйновані системи водопостачання та каналізації та велику кількість трупів. Проблема характерна для інших міст Донецької та Луганської областей, що знаходяться або під тимчасовою окупацією, або в зоні активних бойових дій.

Вивезення зерна та знищення умов для продовольчої безпеки

Блокування гуманітарних вантажів, вивезення зерна, знищення аграрної техніки. Умисне штучне створення голоду, як засобу лояльності до окупаційної влади та умов, що можуть призвести до повного або часткового фізичного знищення. Існує заборона на обробку сільгоспугідь. За даними Мінагрополітики та продовольства, від початку широкомасштабного вторгнення, рф вже вивезла з тимчасово окупованих територій щонайменше 400 тисяч тонн зерна.

Наразі парламенти України, Литви, Латвії, Естонії, Канади, Польщі, Чехії та Ірландії визнали дії Росії – геноцидом. У Конгресі США підготували резолюцію про визнання війни росії проти України геноцидом. Світ ще не побачив повного масштабу звірств і не варто мабуть чекати подальшого підтвердження жорстокості російської армії чи вчинення нових злочинів. Конвенція про геноцид та міжнародне право дає світові всі інструменти щодо запобігання та покарання за цей злочин. Асоціація правників України серед інших юридичних організацій вже звернулася до міжнародної спільноти задіяти інструменти для припинення геноциду українського народу та забезпечити відповідальність за вже скоєні порушення. Те, що Росія вдається до таких самих методів і геноцидних практик, як і її попередник – СРСР, значною мірою є наслідком боягузтва минулих поколінь, коли вони не змогли вжити заходів для забезпечення глобального засудження злочинів СРСР, зокрема проти українського народу. І намагання путінського режиму знищити українців ще раз доводять, що непокарані злочини повторюються. Схоже, що саме Україна та українці мають поставити історичну крапку у цій неісторичній справедливості. Але очевидно, що факт денацифікації рашистів – провалився. Український народ є і буде. Його сила в єдності. Він – непереможний. Слава Україні!

Підготовлено за матеріалами інтернет-видань.