Чи то зозуля так накувала, чи  долею судилося дожити Бучинській Марії Станіславівні, уродженці села Майдан Вербецький, до свого  100- річного ювілею, який вона зустріла 22 березня 2021року. Далеко не  легким був прожитий вік для людей її покоління. Зазнали лихоліття війни, голод, розруху, важку працю. Наперекір труднощам  – працювали, створювали сім’ї, не втрачали надії на краще життя, ростили дітей.

Марія Станіславівна,  від природи, жінка сильної волі і характеру. Не легко було їй молодій дівчині залишитися без батьківської хати, яка  згоріла в березні 1944 року під час визвольних боїв за село. Згадує ювілярка, щo від хати залишилася лише одна стіна з іконою «Святе сімейство». Ікона, обпечена полум’ям  війни досі  на почесному місці в оселі.

                            30 років Марія Станіславівна сумлінно трудилася в колгоспі,  в сільській раді за маленьку зарплату. А щоб дати своїм дітям ( дочці і сину) путівку в життя, заробляла вмілими руками доброї швачки. Шила від білизни до куфайки бо в післявоєнні роки важко було в крамницях придбати щось з одягу.

                              В цей знаковий для жінки день з привітаннями прибула в її оселю делегація від Летичівської селищної ради і старостату, районної  організації ветеранів, від територіального центру та активу села. Всі щиро  дякували їй за працю, дивувалися її життєвій мудрості та активності, яку Марія Станіславівна зберегла  до поважного віку. Вона  і пісню заспівала гостям, з  гумором згадувала епізоди минулих років, згадала народну притчу, яка прозвучала з її вуст так: «За добро дароване людям, Бог дає шматочок своєї поли».

Дивлячись в усміхнене, добре обличчя цієї трудящої жінки, яка має вже і фізичне недомагання, але зберегла  ясний розум та народну мудрість, не вірилося, що сьогодні їй виповнилося 100 років.

                              З роси і води Вам, наша шановна довгожителька, Марія Станіславівна.

Голова організації ветеранів громади                           Галина ЧЕКЕРДА