27 листопада в Летичеві керівники відділів селищної ради на чолі з головою Ігорем Тисячним, керівники РДА та Районної ради, вшанували пам’ять жертв Голодомору пам’ятною ходою та мітингом-реквієм. Вкотре прийшли до Пам’ятного знаку жертвам голодоморів, щоби пом’янути усіх загиблих у страшні 1932-33-й роки. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною голодною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Пам’ять — нескінченна книга, в якій багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931-го і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився і помирав. За один рік загинула п’ята частина сільського населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав до десяти мільйонів життів українців.
Мільйони людей, які загинули в 1933 році голодною смертю, не могли безслідно розчинитися в часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, – їх діти та онуки.
Схилімо голови і пом’янемо мовчанням великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.
Мільйони їх,- мов колосків на ниві,
Було – й нема, було й нема…
Що сталося – з народом українським
У ті смертельні сталінські жнива?
Чия рука крутила люті жорна?
Голодну смерть хто сіяв між людьми?
Чиє обличчя мала напасть чорна?
Чия ненависть дихала з пітьми?
Мільйони тих, що голодом убиті,
Навіки стали пам’яттю і болем,
Пшеничним білим хлібом, чорним, житнім…
І просто – полем, українським полем.