Інформує відділ культури, національностей та релігій
(до 380 – річчя від дня народження Івана Мазепи)
З цієї нагоди в читальній залі Летичівської публічної бібліотеки діє виставка: «Іван Мазепа: погляд крізь віки».
Довідково
Політичне рішення Івана Мазепи та його однодумців 1708 р. порвати з Московською державою є важливою подією української історії. У нього сфокусовано і віддзеркалено підсумок продержавницьких шукань гетьманської еліти, її опору російському абсолютизму. Стабілізація соціально-економічного становища Гетьманщини у 1676-1708 рр. не тільки зміцнила інститут гетьманського правління, а й стимулювала відповідний добір кадрів, їх політичний ріст у сотенно-полковій ієрархії, змагання старшинських команд за вплив у Батурині. Проміжок часу від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи дав можливість проявити себе в ділі, політичній боротьбі, визвольних змаганнях багатьом діячам української автономії. здобувши впливове становище, вони дедалі більше були зацікавлені у створенні умов надійності власного генералітету була не вимушена вірнопідданість царям, москвофільство, а власне правління в незалежній державі.
Критична маса невдоволення агресивною імперською політикою, суперечливість інтересів Москви та Батурина спонукали цвіт гетьманського урядування до аналізу попередніх набутків та прорахунків визвольних змагань, активного пошуку шляхів звільнення від принизливої та обтяжливої залежності. Українська автономія, що постала за часів Богдана Хмельницького, на жаль, мала недостатньо людських ресурсів, військового потенціалу для успішного розв’язання цієї проблеми. Уроки потопленого у крові антимосковського повстання 1668 року змушували старшину серйозніше зважувати спокусливі ідеї набуття вигіднішого статусу Гетьманщини. Пріоритетними орієнтирами тих, хто думав про краще майбутнє українців, стали політичні комбінації, передусім залучення до розв’язання територіальних, державницьких проблем України сусідніх держав.
Подібні складні завдання вирішити одноосібно гетьман не міг. Актуальність вивчення персоналій команди І. Мазепи, помислів, дій його соратників та співпрацівників дає змогу не тільки глибше зрозуміти історичний контекст 168 7- 1709 рр., а й побачити, що ідея відокремлення від Московії, модернізація форми правління гетьманату мала багатьох прихильників у Гетьманщині. Сформоване гетьманом коло прибічників через об’єктивні причини не в усьому виправдало його надії під час спроби реалізувати задумане 1708 р. Проте навіть після поразки повстання охоронцями прав Гетьманщини у першій половині ХУШ ст. залишилися соратники та співпрацівники І. Мазепи як з еміграційного уряду, так і гетьманату, підконтрольного Москві (І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол). Неврахування згаданого в мазепознавстві призвело до невиправданого збудження кола мазепинців лише до тієї частини гетьманових однодумців, які опинилися разом з ним у таборі Карла ХІІ. Інша частина старшинської верхівки названа в історіографії лояльною до Петра І, прихильною до ідеї автономії України у складі Росії.
Разом з тим джерела правління І. Мазепи дають підставу стверджувати, що гетьман з перших років свого правління в основному опирався на явних сепаратистів (З. Шийкевич, П. Сулима, І. Ломиковський, родини Гамаліїв, Лизогубів), скривджених, незатребуваних на високі уряди в попередні десятиліття московською владою (С. Гречаний, П. Лисиця), а також на тих, чиї симпатії йому були відомі (дорошенківці, многогрішниківці). За таким принципом він протягом двадцяти років формував власну команду. 1708 р. розділив її на прихильників гетьмана та його опонентів. Це сталося, головним чином, через вимушені обставини – повстання захопило зненацькавелику частину української еліти в російському таборі (І. Скоропадський, П. Полуботок, С. Томара, А. Жураховський). Після спалення Батурина коло прихильників виступу проти Москви звузилось, оскільки дехто зі старшин-прагматиків пересвідчився у недостатності сил для здійснення подібної акції (Д.Апостол, І. Сулима). Навіть симпатики гетьмана змушені були діяти обережно, стараючись не демонструвати активно власну позицію.
