Інформує відділ культури, національностей та релігій
5 вересня – 100 років з дня початку «червоного терору» – злочинної репресивної політики комуністичного режиму (05.09.1918) (згідно з Постановою Верховної Ради України від 08.02.2018 № 2287-VІІІ).
У Летичівській публічній бібліотеці розгорнуто книжкову виставку присвячену даній трагічній даті.
Черво́ний теро́р — заходи насильства, які здійснювалися більшовиками проти широких соціальних груп, включаючи робітників та селян, що були оголошені «класовими ворогами», або звинувачувалися в «контрреволюційній» діяльності.
Терор та насильство, включаючи масову конфіскацію (пограбуванння) приватної власності, арешти, розстріли, примусові роботи, відправлення на фронт, організацію голоду тощо, широко застосовувалися у Радянській Росії під керівництвом В. І. Ульянова (Ленін) одразу після захоплення більшовиками влади восени 1917 року. Тобто ще значно раніше до прийняття Декрету «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 року. Необхідність застосування терору та насильства для захоплення та утримання більшовиками влади була теоретично обґрунтована Леніним у його працях ще раніше до узурпації влади восени 1917 року.
Згідно з Декретом «Про червоний терор» від 5 вересня 1918 року (рос. Декрет о красном терроре), «червоний терор» ставив перед собою завдання боротьби з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і шляхом фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів»
Більшовики, прийнявши Декрет «Про червоний терор» після терористичних актів лівих соціалістів-революціонерів — колишніх союзників більшовиків, проти більшовицьких лідерів, в основному вбивали людей, які не мали жодного стосунку до партії лівих соціалістів-революціонерів.
На території України червоний терор розпочався у січні 1918 року із вторгненням червоногвардійських загонів Муравйова, який під час і після штурму Києва влаштував у Києві різанину. За різними підрахунками жертвами різанини стали від 2 до 3 тисяч осіб. З цього моменту насильство і терор стали основними методами утвердження тут Радянської влади. За висловом В. Г. Короленка, арешти і позасудові розстріли політичних опонентів під приводом боротьби з контрреволюціонерами тут стали звичним, «побутовим явищем» радянської дійсності.
