Інформує відділ культури, національностей та релігій
Година пам’яті:«Пройшли крізь тортури і жах неволі» (до Міжнародного дня визволення в’язнів нацистських концтаборів)
З кожним роком Друга світова війна на крок, на перегорнуту сторінку віддаляється від нас. Та забути звитягу батьків, дідів, прадідів неможливо. Блакитне небо – їхній дарунок нащадкам, промені сонця в очах – теж від них.
Щорічно, 11 квітня світ відзначає Міжнародний день визволення в’язнів нацистських концтаборів. Цю пам’ятну дату встановлено за рішенням Організації Об’єднаних Націй 11 квітня тому, що саме в цей день у 1945 році в’язні концтабору Бухенвальд (“Буковий ліс”), довідавшись про наближення американських військ, підняли збройне повстання.
У таборі в той час знаходилися декілька десятків тисяч ув’язнених із 18 країн Європи. У цьому жахливому місці за дев’ять років побувало близько двохсот п’ятдесяти тисяч людей. У Бухенвальді загинули десятки тисяч невинних: їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом. Згідно з оцінками, близько 50 000 людей загинули в Бухенвальді — переважно євреї та політичні в’язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани та гомосексуалісти. Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів.
З року в рік, погожого весняного дня 11 квітня, ми з тривожним трепетом в душі приходимо туди, де колись височіли страхітливі мури концтаборів, розташованих на території України. Так і цього річ.
Летичівський концтабір для військовополонених був розташований в приміщені костьолу та просто неба на подвір’ї костьолу. Харчування та вода практично відсутні. Іноді воду привозили з р. Південного Бугу. Полонені лежали на підлозі майже один на одному. Територія табору огороджувалась колючим дротом, охорону здійснювали німецькі солдати та шуцмани з собаками. Полонені харчувалися продуктами, які приносили місцеві жителі.
Одягнені були в власну військову форму, яка була цілком зношена. Внаслідок важких умов та великого скупчення високою була смертність серед військовополонених. У дворі костьолу вирили рів, у який скидали трупи полонених, присипаючи їх тонким шаром землі. Згодом, коли рів наповнили трупами, їх почали вивозити на Летичівське кладовище і хоронити у великих ямах, присипаючи вапном. Їх розстрілювали за найменшу провину.
Про ці такі вже далекі, але віколомні події, розповів учням 9-Б класу Летичівського НВК№1 краєзнавець Борисов В.В. (вчитель історії Панчук І.В. та бібліотекар Лукашук В.І.) біля пам’ятної дошки на мурах Летичівського костьолу з написом «Вічна пам’ять радянським солдатам, які загинули від тортур і голоду в таборі, влаштованому фашистами в роки Великої Вітчизняної війни на цьому історичному місці».
На жаль, усе менше серед нас ветеранів, які вижили після тортур нацистських концтаборів, та пам’ять про них живе у наших серцях і душах.
