Інформує відділ культури, національностей та релігій
21 березня минає 75-річниця трагічної загибелі Якова Гальчевського.
Яків Гальчевський був продовжувачем волелюбних традицій Устима Кармалюка, беззавітним борцем за незалежність України на теренах Летичівщини, захисником отчого краю від більшовицької сваволі, якого ще донедавна, як в історії царської Росії Устима Кармалюка, називали «бандитом» і «розбійником з великої дороги». Хто ж насправді був цей «бандит» і «розбійник» Яків Гальчевський? Які шляхи-дороги привели його під жовто-блакитне знамено борців за українську державність? Як його ім’я пов’язане з нашим краєм?
В Летичівській публічній бібліотеці було проведено екскурс в історію «Ідеї Української самостійності не зрадив» для учнів 11-А та 11-Б класів Летичівського НВК №1 (вчитель історії Способ В.Г.), на якому було дано відповідь на ці та інші питання пов’язані з діяльністю Яова Гальчевського.
Довідково за матеріалами Урядового кур’єру
75 РОКІВ ЗАГИБЕЛІ ЯКОВА ГАЛЬЧЕВСЬКОГО
Обірваний політ отамана Орла
ПАТРІОТ. Він обрав мирну професію вчителя, однак доля розпорядилася по-своєму. З початком Першої світової війни Якова Гальчевського призвали до армії, де, по закінченні школи прапорщиків, він дослужився до звання штабс-капітана і посади комбата.
У період УНР досвідчений фронтовик очолив полк імені Симона Петлюри, а після окупації України більшовиками став повстанським отаманом Орлом. Яків Гальчевський усвідомлював, що «окупантів ми не проженемо, але хоч не загинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках, по-козацьки».
На жаль, цього не зрозуміли мільйони українців, які, вирішивши примиритись із неминучим, стали безневинними жертвами Голодомору та масових репресій. Натомість отаман Орел тримав окупантів у страху аж до кінця 1923 року, в якому разом з бійцями свого загону перейшов на територію Польщі.
Сусідня країна аж ніяк не була матір’ю для українців, однак майор польської армії Гальчевський чесно воював проти німців під час війни 1939 року. Колишнього захисника Польщі, який дивом вирвався із нацистського полону і повернувся до вчительської роботи на Холмщині, на очах дружини і сина закололи багнетами поляки з Армії Крайової, нащадки яких нині звинувачують саме українців у провокуванні Волинської трагедії 1943 року.
