Україна 1932-1933 роках пережила страшну трагедію – Голодомор, який забрав мільйони людських життів.
Голодомор – акт геноциду Українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932-1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що спричинив загибель мільйонів українців у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, де переважну більшість населення становили українці, з метою придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.
Через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл та цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, репресії щодо незгодних тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення. Така політика режиму – злочин проти людяності, який відповідає Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду і покарання за нього.
Визнання Голодомору 1932 –1933 років геноцидом Українського народу законодавчо закріплено Законом України “Про Голодомор 1932 – 1933 років в Україні”, ухваленим Верховною Радою України 28 листопада 2006 року.
У четверту суботу листопада в Україні на підставі Указів Президента № 1310/98 та № 431/2007 відзначається День пам’яті жертв Голодомору.
25 листопада у Летичеві перші особи району та громади, представники духовенства та громадськість селища вшанували пам’ять жертв Голодомору пам’ятною ходою та мітингом-реквієм.
Голова Летичівської громади Ігор Тисячний звернувся до учасників скорботного мітингу наступними словами:
«Шановна громадо, ми сьогодні тут зібралися пом’янути всіх померлих у страшні часи голодомору, що був, беззаперечно, геноцидом українського народу. Бо найбільші втрати припали саме на Україну, Кубань, Воронезьку та Білгородську області, що були населені українцями. Нас нищили за свободолюбність. Лише після Революції гідності ми змогли відчути, що таке свобода. Проте, Росія знову напала на Україну, щоби зламати її. Сьогодні наш святий обов’язок – плекати та передавати пам’ять про тиранію, жертвою якої став український народ. Ми сьогодні стоїмо під пам’ятним хрестом, що означає, що ми християни і з нами Бог. Він убереже нас, Він не дозволить знищити нашу землю та український народ».
Пам’ятати гіркі уроки історії, аби не повторити їх знову, закликав присутніх Благочинний української православної церкви отець Андрій, який нагадав, що українців має згуртувати пам’ять про спільний біль та розповів про зародження традицій:
«Діти, які пережили колективізацію, у яких в дитинстві відбирали 5 колосків, потім започаткували звичай приходити з зерном та хлібом, бо якщо маєш – поділися. Ми, українці, маємо виростити таку родину, яка ділитиметься хлібом, приноситиме його, а не відбиратиме, бо така воля Божа».
Також Благочинний прочитав молитву за упокоєння померлих.
Хвилиною мовчання учасники меморіального зібрання вшанували пам’ять про мільйони загублених життів наших співвітчизників. Згодом відбулося покладання квітів, колосків та лампадок до пам’ятного знаку жертвам голодоморів.
Довідково
Цьогоріч, національні пам’ятні заходи пройшли під гаслом “Голодомор — помста за свободу, помста за революцію”.
“Голодомор — це помста за свободу. Українців карали смертю за здобуту незалежність від імперій. Геноцид знищив ключові свободи: мільйони позбавлені життя, в країну повернено рабство — селянам обмежили пересування і відібрали паспорти, колгоспи застосовували примусову працю, люди не могли сподіватися на недоторканість житла, не мали свободи релігії, їх обмежили в культурних правах. Але режим не зумів досягнути головного – Україну не зламали. І свою незалежність ми змогли підтвердити вже 1991 року”, — говорить Володимир В’ятрович, історик, Голова Українського інституту національної пам’яті.
За менш, ніж календарний рік, в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистики смертності унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв.
Перші підрахунки загиблих з’явились ще у 1933-му році. Вже тоді називали цифри: 7 і навіть 9 мільйонів померлих від штучного організованого голоду. Оцінки сучасних дослідників також заочно різняться – від 1,8 до 7 і навіть 10 мільйонів жертв.
Аналіз етнічного складу прямих демографічних втрат свідчить, що було вчинено вбивство голодом саме етнічних українців – втрати українців в тогочасних межах УСРР становлять 3 мільйони 597 тисяч осіб, або 91,2 % від загальної кількості прямих втрат.
Голод – зброя масового біологічного знищення українців. Він на довгі десятиліття порушив природний та політичний розвиток українців як спільноти, призвів до морально-психологічних змін у свідомості нації, наслідки цієї катастрофи відчуваються і понині.
(за матеріалами Хмельницької облаcної державної адміністрації)
