Легендарна постать Устима Кармалюка

        Найбільш відомою постаттю в історії Летичева став подільський народний месник Устим Кармалюк. У 30-ті роки ХІХ століття містечко стало центром народного повстання проти дворянства і московської окупації під керівництвом Кармалюка.

Ім’я Устима Кармалюка стоїть поряд з ім’ям майже міфічного Олекси Довбуша. Він один з тих, хто заперечив думку про український народ, як народ інертний, пригнічений, не здатний до бунту. Ще за життя про нього складали легенди і пісні, а обсяг художніх творів про Кармалюка в десятки разів перевершує обсяг документальних джерел. Його повстанська діяльність тривала понад двадцять років і охопила не тільки територію Летичівщини і Подільську губернію, а й частину Київщини і Бессарабії.

Перегортаючи документальні сторінки його життєпису вражає нелюдська витримка українського повстанця і надзвичайна прихильність долі. В давнину таких людей називали характерниками, чародіями.

Легендарний Кармалюк народився 27 лютого 1787 року в селі Головчинці Літинського повіту в сім’ї кріпака. У віці сімнадцяти років його забрали до двору пана Пігловського. Хлопець був роботящий, але непокірний. Поміщик Пігловський не міг пережити того, що його власний раб не дозволяв собою потурати, а тому вирішив позбутися Устима і віддав його на 25 років до царської армії. Устим, який не схотів коритись царській муштрі, утік з 4-го уланського полку в місті Кам’янець-Подільському. Однак незабаром він був спійманий і засуджений до 500 ударів пліттю. Після чого його направили до кримського штрафного батальйону. На шляху до Криму Кармалюк тікає з-під варти. А опинившись на волі формує і очолює повстанський загін селян, до якого приєднались втікачі з царської армії. З цього часу на Поділлі активізується селянський рух на чолі з Устимом Кармалюком. В різних подільських містах спалахують повстання.

Прості люди щиро любили Кармалюка і завжди давали йому притулок, харчі та іншу допомогу. Про його винахідливість, силу духу та витривалість ходять легенди. Народний герой шість разів утікав із заслання в Сибіру. Здолати його героїчний опір поневолювачам не вдавалося упродовж 22 років.

Народна пам’ять зберегла чимало легенд про мужнього месника.

Переховуючись від переслідувань, він часто шукав притулку у лоні рідної природи. За легендою на Кармалюковому кріслі, що неподалік села Кудинка Летичівського району, народний месник збирав своїх побратимів на нараду, а вибоїна у скелі, котра нагадує крісло, слугувала йому “троном”.

В Старій фортеці в Кам’янці-Подільському є вежа, яка носить ім’я Кармалюка. В ній тричі тримали за гратами Устима Кармалюка. За переказами під час ув’язнення портрет героя написав художник-кріпак Василь Тропінін, власник якого отримав від імператриці Катерини ІІ маєтки в Подільській губернії. В скарбницю легенд та переказів про народного героя входить оповідка про те як Кармалюк з кам’янецької в’язниці втік.

Похмурого березневого ранку 1823 року біля брами Кам’янецького замку вишикувалася черга з “берлинів” – з усіх куточків Подільської губернії пані та панове приїхали подивитися на того, чиїм ім’ям лякали дітей у заможних родинах. Їхнім нічним жахом був закутий у кайдани невисокий, але кремезний чоловік з відкритим чолом і надто правильними, як для холопа, рисами обличчя. Було в погляді його синьо-сірих очей щось таке, від чого переймало подих прекрасної половини людства і ставали кілками в роті язики у вельмож. В’язень химерно посміхався у вуса, наче читаючи їхні думки: “Гадаєте, мене втримають ці стіни?”.

Відомо, що Кармалюк був в пошані серед селян, міщан, духовенства, а особливо серед жінок, які відвідували його у в’язниці з кошиками з харчами. А на згадку, чи як тоді казали “на незабудь”, дарували Кармалюку хусточки-носовички. За кілька днів тюремники уздріли камеру порожньою – за переказами він напустив на півтори сотні замкової залоги ману, а мотузку зв’язав з хустинок, що дарували йому на пам’ять шляхетні відвідувачки, за допомогою цієї мотузки і втік, спустившись з високої фортечної вежі.

На початку 1830-х років територія дії Кармалюка включала і Поділля, і Бессарабію, і навіть Київщину. Це стало серйозною проблемою на урядовому рівні. Для боротьби з повсталими російський уряд в листопаді 1833 року створив спеціальну Галузинецьку комісію.

Втім, загинув Устим від зради – в ніч на 10 жовтня 1835 року в селі Коричинці Шляхові (сьогодні Деражнянський район Хмельницької області) на подвір’ї своєї коханки. Саме там куля 18-річного шляхтича Рутковського знайшла Устима. Згідно з легендою в Устима Кармалюка стріляли гудзиком, а не кулею. Вважалося, що тільки так можна вбити чаклуна, яким всім здавався Кармалюк.

З метою залякування непокірних селян тіло Кармалюка довго возили по містах і селах. А поховали його саме в Летичеві на центральному міському цвинтарі. У 1974 році в центрі Летичева поряд з замковими мурами був встановлений 5-метровий пам’ятник Устиму Кармалюку – ідейно-свідомому проводиреві селянського повстання, який самим своїм існуванням підтверджував теорію класової боротьби. Допитавши 2700 осіб, урядова комісія встановила, що Кармалюк підняв на боротьбу 20 тисяч повстанців, які здійснили понад тисячу виступів, а все відібране у панів майно роздавали бідноті. Звісно, народ ідеалізував Кармалюка, але попри все його дух як справедливого захисника знедолених житиме вічно.

Сьогодні пам’ятник та могила Устиму Кармалюку в Летичеві – пам’ятки монументального мистецтва та історії, які внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.