Блаженнійший митрополит Володимир (у миру Віктор Маркіянович Сабодан, 23.11.1935 р.–5.07.2014 р.) – архієрей Української православної церкви (Московського патріархату) з 1966 року, з 1992 року її предстоятель, митрополит Київський і всієї України; голова і постійний член Священного Синоду Української православної церкви; постійний член Священного Синоду Російської православної церкви; член Президії Міжсоборної присутності РПЦ; герой України (2011 р.).
Один з найвпливовіших архієреїв Російської православної церкви. З 1987 по 1996 роки був керівником справами Московської патріархії. У 1990 році зайняв друге місце на виборах патріарха Московського, поступившись Олексію ІІ. Після його смерті у 2009 році мав великі шанси бути обраним патріархом, однак відмовився, заявивши, що хоче постати перед Богом 121-м митрополитом Київським, а не 16-м патріархом Московським.
Духовне життя Блаженнійшого Володимира (у миру Віктор Маркіянович Сабодан), Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української Православної Церкви – істинний взірець для наслідування.
Служіння Блаженнійшого митрополита Володимира – це жива історія Церкви, її свідоцтво світу і спасительна місія в ньому. Предстоятель добре пам’ятав і “відлигу” шістдесятих років, коли “свобода” обернулася для Церкви новими гоніннями; і “застій”, коли віру почали вважати за небезпечне інакомислення; і “перебудову”, коли вчорашні комуністи раптом взялися звинувачувати священнослужителів у співпраці з комуністичним режимом; і сьогодення, коли віра стала предметом політичних спекуляцій.
Джерела життєвої сили Блаженнійшого владики – в дитинстві, у благочестивій православній сім’ї. Архіпастир вважав Божим даром своїх батьків, які з малих років навчили його починати і закінчувати день молитвою й у всіх справах покладатися на Господа. Блаженнійший казав: “Завдяки батьківському вихованню ніякої внутрішньої боротьби, що стосується питань віри, ніяких сумнівів або непорозумінь, від яких страждають більшість людей на шляху до храму і до Бога, у мене не було. І коли вчився в семінарії, познайомився з богословськими науками, – все було легко. Я не відчував жодних сумнівів, що мучили деяких моїх однокурсників”.
Митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан), у миру Віктор, народився в селі Марківці Летичівського району 23 листопада 1935 р. Зі слів брата владики Степана Маркіяновича Сабодана (нині покійний), батьки Блаженнійшого Маркіян Арсенійович і Феодосія Іванівна були звичайними сільськими людьми. Батько працював на кам’яному кар’єрі, а мати – в колгоспі. Владика мав трьох братів, які нині є покійними.
Зі слів матушки Люби, настоятельки Свято-Преображенського жіночого монастиря в с. Головчинці, батьки владики були глибоко віруючі. Коли монастир закрили в 1922-1923 рр., сестри з монастиря ходили до храму в Марківці. Мати Блаженнійшого Феодосія Іванівна приймала в себе вдома сестер із монастиря, подорожніх. Взагалі, за словами матушки Люби, саме Феодосія Іванівна запалила вогник палкої віри, прищепила любов до церкви, до служби маленькому Віктору.
Зі спогадів Степана Маркіяновича дитсадка як такого в селі не було, тому батьки наймали бабусю, яка няньчила дітей, поки вони працювали на полі чи в кар’єрі. Зі слів брата владики, Віктор учився в школі дуже добре.
У дев’ять років Віктор пішов у сільський храм Св. Архістратига Михаїла (храм був збудований у 1833 році). За словами матушки Люби, Віктор прислуговував у вівтарі, а пізніше на клиросі. Також прислуговував у храмі в Івонинцях, в Меджибожі.
У старших класах майбутній владика збирався вступати в культосвітнє училище у Вінниці. Але позаяк Віктор змалечку виховувався в дусі Православ’я, в глибоко віруючій сім’ї, він вирішив присвятити себе служінню Богу, і в 1954 році вступає в Одеську духовну семінарію. З розповіді Степана Маркіяновича, коли юний Віктор учився вже на першому курсі семінарії, до його батьків приходили три рази зі школи і з сільської ради, вимагаючи, щоб вони забрали сина з семінарії, погрожуючи, що старшого брата Степана виженуть з армії.
Вступивши в 1954 році в Одеську духовну семінарію, майбутній Владика зробив мужній вчинок, що вимагав непохитної віри, адже у той час по всій країні велася інтенсивна антирелігійна кампанія. Під час навчання в семінарії майбутній Предстоятель мав великий авторитет і повагу. Привітний і доброзичливий, він завжди був готовий простягти руку допомоги кожному, хто до нього звертався.
Закінчивши духовну академію з ученим ступенем кандидата богослов’я, майбутній святитель був направлений на викладацьку роботу в Одеську духовну семінарію, де в 1962 році, в 26-річному віці все-таки прийняв чернечий постриг. Перші чотири роки чернечого життя майбутнього Архіпастиря співпали з кульмінацією хрущовської війни з Церквою. Місія Церкви щодо збереження в суспільстві духовно-етичних орієнтирів була покладена не лише на віруючих, які сподівалися в своєму свідченні на Бога, але і на високоосвічених людей, здатних аргументовано відстоювати свої переконання. До покликаних на таке служіння належав Блаженнійший Митрополит Володимир.
Мінялися державні правителі, ідеологія, а Христова Церква, яка жила молитвами, опікою і працею таких своїх членів, як Митрополит Володимир, що несли у світ місію благої вісті Христової, вижила, зміцніла і тепер виконує те ж завдання – спасіння душі кожного, хто шукає Бога.
Внесок Митрополита Володимира в духовне навчання Православної Церкви важко переоцінити, він виховав сотні священнослужителів! Його знали добрим, простим у спілкуванні, і водночас вимогливим, високоосвіченим. Один із його колишніх студентів – нині покійний митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій (Свистун) – казав: “Митрополит Володимир, як ми колись підрахували, виховав третину нинішнього духовенства. Сам він належить до священноначалія нового покоління. Це людина надзвичайно освічена, ерудована, безмежно віруюча, чудово вихована батьками і наставниками старшого віку, що зробило його замолоду мудрим. Спілкуватися з ним – задоволення, якщо не сказати щастя”.
Власним життям Архіпастир постійно виконував одне з найважливіших завдань Церкви в сучасному світі – відроджував самобутність національної культури. Ще в семінарські роки він був одним із небагатьох, хто у храмі Божому виголошував проповіді рідною мовою. Навчаючись в академії, владика і ще декілька студентів з України створили своєрідний культурний осередок, у вільний час займалися організацією і проведенням вечорів, присвячених пам’яті Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Обіймаючи посаду ректора Московських духовних шкіл, він враховував, що серед студентів багато вихідців з України, тому своїм розпорядженням дозволив відповідати в аудиторіях рідною мовою.
Владика ніколи не нарікав на долю, не розчаровувався в людях, не залишав тих, що заблукали. Він неухильно вірив у відродження через благодать Божу людських душ і церковного життя. Архіпастир зумів не лише уникнути в українському суспільстві конфронтації на релігійному грунті, але і практично відродити Українську Православну Церкву, яка завдяки безперервній праці і молитвам Предстоятеля має величезний вплив на духовно-етичний стан українського народу.
Зі слів матушки Люби, Блаженнійший ніби об’єднував Православ’я в Україні – всіх мирян, всіх священнослужителів в одну сім’ю. А зі слів двоюрідної сестри Галини Петрівни Малиновської: “В нас дуже позитивне ставлення, ми звичайно пишаємося таким родичем. Дуже приємно, що з нашої бідної селянської сім’ї вийшла така визначна людина, як владика”.
З висоти свого досвіду пастирського служіння Блаженнійший Митрополит Володимир так розкривав місію Церкви Христової в сучасному світі: “З погляду релігії духовна людина – це та, хто вірить у Живого Істинного Бога, в життя після смерті і вічне буття. З погляду світського суспільства, за духовну вважають освічену, культурну людину. Але справжня духовність – це багатство внутрішнього світу, це вічна гармонія з Богом. І мета Церкви – в тому, щоб розповісти ближнім про це і допомогти через Святі Таїнства відчути необхідність з’єднання з Богом”.
Предстоятель УПЦ Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир 25 травня 2013 року відвідав Летичівський район. Зустрічав Митрополита на рідній землі (с. Марківці) голова райдержадміністрації Володимир Миколайович Слободян та заступник голови районної ради Василь Леонідович Іськов. В ході свого візиту Митрополит відслужив Божественну літургію у храмі Миколая Чудотворця (смт Меджибіж), подячний молебень у Свято-Преображенському жіночому монастирі, відвідав Свято-Михайлівську церкву та кладовище у с. Марківці, де відправив заупокійну літію за спочилими батьками, родичами, односельчанами, що померли від Голодомору в 1932-1933 роках.
Предстоятель Української Православної Церкви Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Володимир відійшов до Господа у суботу 5 липня 2014 року на 79 році життя.
Прощання з главою УПЦ (МП) митрополитом Володимиром (Сабоданом) відбулось 7 липня 2014 року на території Києво-Печерської лаври. Провести його в останню путь зібралися віряни та духовенство з усієї України, чиновники різних рівнів, близькі та рідні. Делегацію від Летичівського району очолила голова районної державної адміністрації Ірина Матлаєва.
Божественну літургію та чин Погребіння на соборній площі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври очолив Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій.
Після відспівування тіло Блаженнійшого Митрополита Володимира Хресною ходою було перенесене і поховане перед храмом Різдва Божої Матері, що на Дальніх печерах Лаври.
