ЛЕТИЧІВ СТАРОДАВНІЙ

Давня історія Летичева 

За історичними даними Летичів – одне з найдавніших поселень Поділля. У ХІІ-ХІІІ ст. територія сучасного Летичева входила до складу Болохівської землі. Є всі підстави вважати, що містечко Летичів не змінювало назви з часів давньоруської держави.

Збереглася романтична легенда про князя Летичика, який відмовився від свого титулу та багатства заради коханої дівчини та заснував поселення на березі мальовничої річки під назвою Летичів.

Датою заснування Летичева прийнято вважати 1210 рік. Перші писемні згадки про Летичів датують 1265 роком, коли землі краю були розорені монголо-татарами. Захопивши у 1362 році край, литовські феодали будують у Летичеві фортецю, яка з 1411 року згадується в різних документах. З 1429 року Летичів віднесено до категорії міст.

Після загарбання Західного Поділля шляхетською Польщею (1434 р.) Летичів стає повітовим центром Подільського воєводства. У 1466 році королівський уряд надає Летичеву магдебурзьке право.

Розташування поселення було не дуже вдалим з військової точки зору порівняно з Кам’янцем або сусіднім Меджибожем. У XV-XVI ст. кримські татари і турки спалювали дерев’яний замок Летичева багато разів. Тому у 1579 році Ян Потоцький почав перебудову замку у кам’яну фортецю.

Річка Вовк залила рів навколо замку, зробивши його однією з найкращих фортець тодішнього Поділля.

Після воз’єднання земель Поділля з лівобережною Україною в складі Російської держави з травня 1795 року Летичів стає повітовим містом Подільського намісництва, а з грудня 1796 року – Подільської губернії.

У 1796 році затверджується герб Летичева.

В кінці ХІХ ст. в Летичеві налічувалось 641 будинок, 80 лавок, 14 постоялих будинків, проживало 8731 чоловік населення.За даними статистики, в 1905 році промисловість Летичева складалася з 15 підприємств. За числом працюючих найбільшими вважалися: пивоварний завод, тютюнова фабрика, млин.

За реформою 1922-1925 років відбувся перехід 4-ступеневої (губернія-повіт-волость-село) до 3-ступеневої (округ-район-село) системи управління. Летичів стає районним центром.

У 1923 році у сучасних межах Летичівського району було створено Летичівський і Меджибізький райони.

У 1926 році в Летичеві працювали два млини, тютюнова і гільзові фабрики, цегельний і пиво-медовий завод, кар’єр з добування вапняка та інші підприємства.

Протягом перших п’ятирічок значно зросло виробництво промислової продукції. Її випуск у 1940 році збільшився у 40,9 раз порівняно з 1913 роком.

Після впертих боїв 17 липня 1941 року радянські війська залишили Летичів.

Німецько-фашистські окупанти вбили і замучили в Летичеві понад 7 тис. громадян. У концтаборі, влаштованому за мурами монастиря, вони закатували і вбили понад 2 тисячі полонених радянських солдат і офіцерів. На каторжні роботи було вивезено понад 2,5 тисячi юнаків і дівчат.

 

23 березня 1944 року війська 18-ї армії 1-го Українського фронту визволили смт Летичів. У березні 1944 року відновили діяльність райком КП(б) України та виконком районної Ради депутатів трудящих. Збитки, заподіяні гітлерівцями народному господарству Летичівщини становили 100 млн. крб. Не повернулися з війни до своїх домівок 3712 летичівців. За мужність і героїзм у боротьбі з фашистськими загарбниками на фронтах Великої Вітчизняної війни понад 400 летичівців відзначено державними нагородами. А п’ятеро уродженців краю удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу.

У 1959 році до Летичівського району було приєднано Деражнянський, Старосинявський та Меджибізький райони.

У 1967 році Деражнянський і Старосинявський райони знову стали окремими районами.

            До наших днів збереглися замкові стіни по  периметру з трьох сторін та кругла вежа, що нагадує корону, яка знаходиться в центрі Летичева поблизу траси Вінниця–Хмельницький.

За замковими стінами ховаються монастир і костел Успіння Діви Марії,  відомий на все Поділля своєю чудотворною іконою (тепер ікона Летичівськой Богородиці зберігається в польському місті Любліні), а в костелі знаходиться копія чудотворної ікони, освячена Папою Бенедиктом XVI. 

Також за замковими мурами розташована Михайлівська церква (XVII ст.). Храм був перебудований у 1836 році, тоді й втратив риси оборонної архітектури.

Серед церковного посуду в церкві знаходилась срібна позолочена Дарохранительниця з написом: “Вклад Благоверного Государя Наследника Цесаревича и Великого Князя Александра Александровича в соборний храм г.Летичева на вечное поминовение за упокой души Государя Цесаревича и Великого Князя Николая Александровича, 12 апреля 1865 года”.

В період колективізації та церковних гонінь в 1935 році перед Великим постом соборний Св. Михайлівський храм було закрито. Доля церковного майна невідома. Очевидці згадують, що все було пограбовано і спалено. З тих часів храм довгий час знаходився в спустошеному вигляді, а його приміщенням користувалися різні організації.

Сьогодні Св. Михайлівський храм відбудовано та відреставровано, систематично здійснюються Богослужіння.

Найбільш відомою постаттю в історії Летичева став подільський народний месник Устим Кармалюк. У 30-ті роки ХІХ століття містечко стало центром народного повстання проти дворянства і московської окупації під керівництвом Кармалюка.

Пам’ятник народному герою стоїть у центрі Летичева поруч із вежею замку (1974 рік, архітектор В.Зноба). Могила Устима Кармалюка знаходиться   на міському центральному цвинтарі.

 

Print Friendly
Поділитися цим:
Show Buttons
Hide Buttons